Публікація на Українській Правді.

Останні “червоні” дні календаря яскраво засвідчили, до якої катастрофи веде перебування ПР та її сателітів біля керма країни. Ці події з усією промовистістю поставили перед нами запитання: де межа терпіння, після якої включається інстинкт самозбереження народу?

Під заклинання про стабільність і порядок, за короткий час президентства Януковича, настрої в державі стали вибухонебезпечними.

До цього доклались принизливі геополітичні рішення, брутальні порушення Конституції задля вибудовування авторитарної моделі влади, антиреформи в освіті, судовій і податковій системах, чисельні ініціативи, спрямовані на витіснення всього українського з життя суспільства, маніпуляції на місцевих виборах, відновлення й створення нових корупційних механізмів, переділ цілих секторів економіки між “своїми” та монополізація економіки, згортання свободи слова й масових зібрань з одночасним розгортанням репресивної політики державної махини для боротьби з опонентами.

Очевидно, що латентною складовою такої займистої суміші причин для виникнення суспільних конфліктів завжди залишається питання ідеологій та цінностей, яке так гостро проявилося в останніх подіях.

Публікація на Українській Правді.

Що є свобода? Добро в ній якеє?
Кажуть, неначе воно золотеє?
Ні ж бо, не злотне: зрівнявши все злото,
Проти свободи воно лиш болото…
Григорій Сковорода

Ряд соціологічних опитувань, проведених до річниці Дня Незалежності, вказують на присутність у відчутної частини українського суспільства ностальгії за радянським минулим. Цю ностальгію, серед іншого, можна трактувати також як ментальну неадаптованість до умов сучасного світу.

До якоїсь міри в цьому відчувається певний символізм наших днів. Не підтримуючи незалежність, тим самим, керуючись певними міркуваннями, чи несвідомо, – люди обирають залежність від іншого суб’єкта прийняття рішень.

Не вдаючись до геополітичного аспекту цієї проблеми, таке небажання чи неспроможність приймати рішення самостійно, та, що важливіше, нести за них відповідальність, пояснює також відсутність гострого суспільного запиту на економічні реформи. Адже реформи на практиці втілюються не бюрократами й стосами їхніх документів, а, насамперед, ініціативними самостійними особистостями, які вбачають у змінах можливість краще себе зреалізувати.

Очевидно, що будь-яка особистість здатна реалізувати себе лише в середовищі, яке забезпечує їй достатній рівень свободи та мотиваційні стимули.