Хоч більшість населення не економісти, але вже інтуїтивно прийшли до розуміння твердження Поля Самуельсона, що “характер кінцевого розподілу доходу значною мірою залежить від первинного розподілу власності”. Це одна з причин підвищеної роздратованості пересічного громадянина України, адже він ще пам’ятає соціальну справедливість (хоч і часто ілюзорну) недалекого минулого. Можна навіть припустити, що якщо б люди знали наперід з якими соціальними наслідками пов’язані лібералізація та становлення капіталізму, то підтримка таким перетворенням була б помітно меншою. Соціальна несправедливість первинного розподілу власності (в усіх капіталістичних країнах без вийнятку) є постійним фактором дискредитації ліберальної економіки, оскільки багатство, якому притаманні риси примноження і тривалості в часі, викликає відомі вкрай негативні емоції в тих, хто ним не володіє.

Той, хто мешкає в місті, не замислюється, що, насправді, кожен його день дотований українським селом. Обурює, що наше знедолене село й надалі ціною власного зубожіння змушене субсидіювати багатше міське населення. Запровадження експортни квот на зерно урядом Януковича – яскравий приклад того як за рахунок села місто отримуватиме дешевий хліб. Звичайно, міркування стримування інфляції мають за собою ряд суттєвих аргументів, та коли величезний тягар і ціну реалізації таких міркувань несе і без того багатостраждальна соціальна група, то виправдати обмежувальні заходи без адекватних компенсацій стає дуже складно.