Усі надзвичайно втомлені від подій останніх років, від відсутності руху на шляху започаткованому Помаранчевою революцією, від відсутності предметної конструктивної соціальної дискусії, від беззмістовного ламенту і шуму, а, особливо, від блакитно-помаранчевого клінчу. Здається, усі чекають на бажану розв’язку, якою б мали стати дострокові вибори. Втім, перебіг передвиборної кампанії також дуже розчаровує. Регіони вперто продовжують свою наперсточну гру в те “як розвести лохів”, очищення НСНУ програє рекламі будь-якого прального засобу, а риторику БЮТу важко сприймати без цинізму.

Хоч більшість населення не економісти, але вже інтуїтивно прийшли до розуміння твердження Поля Самуельсона, що “характер кінцевого розподілу доходу значною мірою залежить від первинного розподілу власності”. Це одна з причин підвищеної роздратованості пересічного громадянина України, адже він ще пам’ятає соціальну справедливість (хоч і часто ілюзорну) недалекого минулого. Можна навіть припустити, що якщо б люди знали наперід з якими соціальними наслідками пов’язані лібералізація та становлення капіталізму, то підтримка таким перетворенням була б помітно меншою. Соціальна несправедливість первинного розподілу власності (в усіх капіталістичних країнах без вийнятку) є постійним фактором дискредитації ліберальної економіки, оскільки багатство, якому притаманні риси примноження і тривалості в часі, викликає відомі вкрай негативні емоції в тих, хто ним не володіє.