Великий Перехід

21 травня, 2007

Хоч більшість населення не економісти, але вже інтуїтивно прийшли до розуміння твердження Поля Самуельсона, що “характер кінцевого розподілу доходу значною мірою залежить від первинного розподілу власності”. Це одна з причин підвищеної роздратованості пересічного громадянина України, адже він ще пам’ятає соціальну справедливість (хоч і часто ілюзорну) недалекого минулого. Можна навіть припустити, що якщо б люди знали наперід з якими соціальними наслідками пов’язані лібералізація та становлення капіталізму, то підтримка таким перетворенням була б помітно меншою. Соціальна несправедливість первинного розподілу власності (в усіх капіталістичних країнах без вийнятку) є постійним фактором дискредитації ліберальної економіки, оскільки багатство, якому притаманні риси примноження і тривалості в часі, викликає відомі вкрай негативні емоції в тих, хто ним не володіє.

В зв’язку з цим, надзвичайної ваги в боротьбі з цим негативом здобуває інша риса ліберальної економіки, а саме можливість створення багатства власною працею. Поки такий ефект ліберальної економіки не буде відчутним в Україні, доти в суспільстві буде панувати неспокій і напруження. Більше всього людям потрібна надія (в даному випадку на покращення достатку), тому, якщо соціальні, економічні, чи політичні механізми її позбавляють (як це зараз відбувається в країні) суспільство потерпає від надмірної агресії, хворобливої конкуренції, нехтування правилами бо “за всяку ціну” люди хочуть “видряпатися вгору”.

Перехід до капіталізму, замість того щоб висунути Україну на передові позиції світового суспільного розвитку, виявився катастрофічною невдачею. Ми мали унікальний шанс стати державою власників, те, до чого прагнуть усі країни Заходу, і шанс ми цей змарнували. 15 років народ обкрадали через незаконні махінації прихватизації. В людей вкрали їх майбутнє: держава власників перетворилась в державу злидарів. Ми мали шанс будувати наш суспільний дім з найновіших доступних матеріалів і використовуючи найкращі технології, замість цього ми задовільняємося відпрацьованим старим непотрібом. Тими матеріалами і технологіями були ідеї, концепсії, теорії і методи сучасного державного і економічного розвитку, які, через відсутність лідерів з візією і їх нехтування суспільним інтересом, виявилися невикористаними. Українські економічні реформи збагачували лише чиновників і мафію (хоч взагалі-то це одне й те саме). Злочинці вилізли по соціальній драбині нагору, а чесні люди тепер поколіннями будуть змушені підніматися з самих низів. Стратифікація суспільства відбулась.

Україна може і повинна стати частиною Європи за якістю. Ми маємо для цього величезний потенціал, втім для того щоб його реалізувати людям треба дати надію через створення рівних можливостей. Прикро тільки, що політики комсомоло-комуністичної школи пропагують зовсім інші цінності і, замість заохочення людей до ініціативності, експлуатують успадковані з радянських часів очікування і надії на державу, чиновників і політиків. Звичайно, це дуже вигідний для останніх ментальний атавізм. Вигідний в відчутному матеріальномі вимірі. А ця ментальність невдах, які весь час думають, що хтось їм щось винен, стає трясиною пасивності в якій буксує “український трактор”. Кожний день зволікання це ще один цвях в домовину майбутнього країни і «зубожіння народу вже сьогодні», бо поки багатство просочиться від олігархів донизу, то його просто вже не буде кому отримати. Люди вміють і знають як дати собі раду в житті і потребують не подачок з бюджету а можливостей для рівної і вільної реалізації своїх талантів, ідей та устремлінь.