Через політтехнологічні війни українських фінансово – політичних проектів суспільство стає щораз більш дезорієнтованим щодо об’єктивної економічної дійсності в країні. Вміло заграючи на закоренілій звичці прибіднюватись вихованій насильницькою радянською політикою зрівнялівки («щоб бува не назвали куркулями»), наш політикум на ментальному рівні привчив країну до бідності: будь-яка проблема в країні на будь-якому рівні легко пояснюється відсутністю коштів в бюджеті; армія, культура, медичне і соціальне забезпеченння хронічно недофінансовані; будівництво стратегічних об’єктів, розбудова інфраструктури гальмуються через брак коштів, зарплати і пенсії завжди занизькі а ціни зависокі. В той самий час завжди напрошується запитання чому країни набагато менші за територією, населенням, природніми багатствами, з менш розвиненою економікою, з нижчим рівнем розвитку науки все ж знаходять гроші на фінансування потрібних суспільству проектів як економічних так й гуманітарних. В Україні ж, як тільки мова заходить про вирішення націотворчих гуманітарних питань, то в переконаних патріотів в хід запускається аргументація на зразок «хіба нам немає куди подіти гроші – спочатку потрібно вирішувати економічні проблеми». Потреба об’єктивної оцінки української економічної дійсності виникає з особливою гостротою в зв’язку зі спробами побороти надокучливу інфляцію.

Ставки зроблено, ставки прийняті
11.08.2008

Кремлівська політика відновлення статусу наддержави перейшла у збройну фазу – коштом трагедії жертв російської агресії в Грузії цинічно розіграно нову геополітичну гру світового масштабу. Авторитарному режиму вже не досить економічних, гуманітарних і політичних засобів для забезпечення гегемонії в світі і, щоб довести свою претензію на статус світового лідера, своїми збройними діями всупереч усьому масиву міжнародного права Росія демонструє, що її «бажання це закон».