Витримати випробування владою доволі складне завдання в умовах надзвичайних спокус, які сипляться з рогу достатку на володарів українського владного олімпу. У вересні ми були свідками того, як легко спокусити приманкою необмеженої влади навіть тих, хто й так купається у її щедрих променях.

Теперішнє дежа в’ю, зі збереження влади будь-якою ціною, яке вже майже з істерією може споглядати український народ на екранах телевізорів, підтверджує, що імунітету від “вірусу влади” ці політики так і не спромоглись виробити.

Коли уряд блокує виконання конституційного указу президента про дострокове припинення повноважень парламенту, на поверхні, здавалось би, знову бачимо інституційну кризу. Багато хто поспішить пояснити цю кризу інституцій недосконалістю Конституції і законодавства.

Дозволю собі, однак, розчарувати усіх прихильників такого спрощеного пояснення – у світі не існує ані досконалих конституцій, ані досконалих законів. З приводу будь-якої юридичної норми два правники завжди матимуть більш ніж дві різні думки, часто однаково добре аргументовані.

Прибравши високі гасла і пафосну риторику, стає очевидним, що поточні політичні події яскраво демонструють відсутність демократичних цінностей в українській політиці: найпалкіші демократи засуджують проведення виборів, макіавеалізм тих, хто занадто сподобав владні крісла, не має меж, партійною ідеологією стало свавілля безпринципності.

Втім, люди продовжують вірити в солодку брехню емоційних неаргументованих промов, так само як після “Еліта Центру” продовжують інвестувати в ризиковані будівництва.

Така зараз Україна, так себе відчувають українці, які вперто не хочуть приймати нової дійсності, в якій потрібно нести відповідальність і за себе, і за державу, а не керуватись атавізмами комуністичного минулого, коли усе вирішувалось десь там нагорі.

Помаранчевий Майдан був всього лиш початком еволюції самоусвідомлення сили нації.