Сумно, що трагічну історію Оксани Макар використовують для маніпулювання питанням запровадження смертної кари.

Покарання від імені держави переслідує не лише мету кари засудженого, а, передусім, його виправлення. Для суспільства основопложний інтерес полягає в тому, щоб люди, які оступились один раз, вчинивши будь-який злочин, усвідомили свою провину і вели законослухняний спосіб життя в майбутньому. Це логічно як з точки зору прав людини, так і християнських цінностей.

Навіть, якщо засуджений буде довічно позбавленим волі, цей гуманний принцип працюватиме, бо людині треба дати шанс усвідомити свою помилку.

До речі, про помилки. Статистика помилкових вироків у США, де судочинство і міліція не такі корумповані як в нас та володіють сучасним обладнанням, просто жахає. Кому цікаво: http://www.deathpenaltyinfo.org/innocence-and-death-penalty
http://www.aclu.org/capital-punishment/death-penalty-101

p.s. зі свіжого на тему помилкових і неправосудних засуджень – “Чоловік, який відсидів за “пологівського маньяка” 5 років, розповів, як з нього вибивали зізнання”

Оскільки “зливи” оперативного відео міліції суттєво почастішали, то закрадається думка, що успішно переймається досвід пересічних громадян, проте у цьому випадку – аби захистистись від неправомірних вимог керівництва чи інших проявів телефонного права.