Публікація на EUobserver

KIEV – EU capitals are beginning to reassess the Ukrainian people’s European aspirations, with attitudes shifting from wary “acknowledgements” to consideration of a real enlargement perspective.

The EU is still divided, but more positive messages from Berlin and Brussels, as well as Budapest, Warsaw, and Vilnius, reflect the importance of the popular uprising in Ukraine for the future of the continent.

It is high time: The EU’s language of “concern” has worn thin on the cold streets of Kiev.

Without a geostrategic vision for post-Soviet Europe, the EU’s “wait and see” policy has aggravated the risk of instability in the region.

People’s civil liberties and human rights were sacrificed in order to protect the status quo in Russia relations.

It has been shown, time and again, that if you leave a country in Russia’s sphere of influence, there is no chance of modernisation or democracy. But the “EuroMaidan” movement also shows that Ukrainians are not willing to be a buffer zone between the Eurasian Union and the European Union.

Former Polish President Aleksander Kwasniewski said in a recent interview the West underestimated Russian determination on Ukraine.

Ukrainian opposition leaders are warning that Russian interference will stop at nothing, even if it risks breaking Ukraine apart.

How could EU governments let things get so bad on their own doorstep?

Протягом останніх днів з новою силою розгорілась тема імміграційної політики в європейських ЗМІ. По-перше, через оприлюднення відповіді британського уряду на парламентський запит стосовно кількості британців, які мешкають в країнах ЄС, а по-друге через суперечливий референдум у Швейцарії, на якому вчора з мінімальною перевагою – 50,3% – швейцарцями було проголосовано за запровадження обмеженя на імміграцію з боку країн-членів ЄС.

Дані, оприлюднені британським урядом стали несподіванкою для багатьох прихильників обмеження свободи пересування в ЄС. Виявляється, що кількість британців, які обрали своїм місцем проживання інші країни ЄС – 2,2 млн. осіб – майже дорівнює кількості мігрантів з країн ЄС – 2,3 млн. осіб. Оприлюднена статистика не враховує сотень тисяч британців, які не реєструють свого місця проживання в країнах ЄС, особливо це стосується їх перебування у Франції, Іспанії, та Португалії, так само як кількості нелегальних мігрантів всередині Об`єднаного Королівства.

Перелік країн ЄС з найбільшою кількістю британських мігрантів виглядає так: Іспанія – 1 млн., Франція -330 тис., Ірландія – 329 тис., Німеччина -1-7 тис., Кіпр – 65 тис., Нідерланди – 48 тис., Греція – 45 тис., Португалія 39 тис., Італія 37 тис..

Оприлюднені британським урядом дані також вказують, що не відбулося зростання міграції з Болгарії та Румунії після того, як були зняті обмеження на роботу для громадян цих країн.

Інший удар по традиційних аргументах ультра-правих сил і консерваторів, які здобувають політичний капітал на роздмухуванні страхів пов`язаних із міграцією, завдали, очевидно цілком неплановано, швейцарські виборці, руйнуючи стереотип, що загрозу неконтрольованої міграції несуть країни Східної й Південної Європи, які нещодавно приєднались до ЄС.

Мабуть ініціатори референдуму – ультра-права популістська Швейцарська Народна Партія – й не очікували, що, в контексті справ на європейському континенті, цей референдум лише викаже надуманість антиміграційної істерії.

Щорічно до Швейцарії, з населення у 8 млн. осіб, прибуває до 80 тис. мігрантів., а з них найбльша частка це громадяни країн ЄС. На цей момент кількість лише громадян Німеччини, які переселились на постійне проживання у Швейцарії становить 300 тис. осіб. Важливо зауважити, що з 2012 року в Швейцарії діють обмеження на роботу в країні громадян нових членів ЄС.

Референдум в Швейцарії несе загрозу розірвання низки угод між Швейцарією та ЄС, які забезпечували свободу пересування, вільних рух капіталу, товарів, і послуг. Сумнівно, що самі швейцарці від цього виграють.

Очевидно, що дебати навколо міграційної політики не вщухатимуть в ЄС, однак оприлюднена інформація дає зрозуміти, що політичний популізм не має кордонів і мігрантів використовують як цапів-відбувайла у політичній боротьбі. Заборонна антиміграційна політика є просто неправильною відповіддю популістів на виклики, які стоять перед країнами ЄС. На жаль, багатьом виборцям до вподоби прості рішення, особливо, коли політиками створюється атмосфера загрози звичному порядку речей для громадян в країні.

Ймовірно, новий напрям дебатів щодо міграції позначиться на питанні розширення ЄС, адже ультра-правим важче буде тепер маніпулювати страхами співгромадян.