Не дивлячись на те, що гасла боротьби з корупцією знову майорять на політичних прапорах, системна корупція продовжує ненажерливо поглинати мрії державного розвитку а повсякденність цього ганебного соціального явища не вселяє жодних надій на його викорінення. Чи готова наша пост-радянська свідомість стати законослухняною? Очевидно, якою би слушною та корисною для соціального життя не була боротьба з явищем корупції, важко змінити звички людей. А хто хотів би добровільно брати на себе відповідальність за свої дії, якщо переважно можназабезпечити собі “відмазку”, чи хотів би хтось добровільно стати «в чергу», коли можна «поза чергою» владнати будь-які свої справи? Наша щоденна дійсність надає цим запитанням ще більшої риторичності.

Усі надзвичайно втомлені від подій останніх років, від відсутності руху на шляху започаткованому Помаранчевою революцією, від відсутності предметної конструктивної соціальної дискусії, від беззмістовного ламенту і шуму, а, особливо, від блакитно-помаранчевого клінчу. Здається, усі чекають на бажану розв’язку, якою б мали стати дострокові вибори. Втім, перебіг передвиборної кампанії також дуже розчаровує. Регіони вперто продовжують свою наперсточну гру в те “як розвести лохів”, очищення НСНУ програє рекламі будь-якого прального засобу, а риторику БЮТу важко сприймати без цинізму.