Не дивлячись на те, що гасла боротьби з корупцією знову майорять на політичних прапорах, системна корупція продовжує ненажерливо поглинати мрії державного розвитку а повсякденність цього ганебного соціального явища не вселяє жодних надій на його викорінення. Чи готова наша пост-радянська свідомість стати законослухняною? Очевидно, якою би слушною та корисною для соціального життя не була боротьба з явищем корупції, важко змінити звички людей. А хто хотів би добровільно брати на себе відповідальність за свої дії, якщо переважно можназабезпечити собі “відмазку”, чи хотів би хтось добровільно стати «в чергу», коли можна «поза чергою» владнати будь-які свої справи? Наша щоденна дійсність надає цим запитанням ще більшої риторичності.

Хоч більшість населення не економісти, але вже інтуїтивно прийшли до розуміння твердження Поля Самуельсона, що “характер кінцевого розподілу доходу значною мірою залежить від первинного розподілу власності”. Це одна з причин підвищеної роздратованості пересічного громадянина України, адже він ще пам’ятає соціальну справедливість (хоч і часто ілюзорну) недалекого минулого. Можна навіть припустити, що якщо б люди знали наперід з якими соціальними наслідками пов’язані лібералізація та становлення капіталізму, то підтримка таким перетворенням була б помітно меншою. Соціальна несправедливість первинного розподілу власності (в усіх капіталістичних країнах без вийнятку) є постійним фактором дискредитації ліберальної економіки, оскільки багатство, якому притаманні риси примноження і тривалості в часі, викликає відомі вкрай негативні емоції в тих, хто ним не володіє.