Той, хто мешкає в місті, не замислюється, що, насправді, кожен його день дотований українським селом. Обурює, що наше знедолене село й надалі ціною власного зубожіння змушене субсидіювати багатше міське населення. Запровадження експортни квот на зерно урядом Януковича – яскравий приклад того як за рахунок села місто отримуватиме дешевий хліб. Звичайно, міркування стримування інфляції мають за собою ряд суттєвих аргументів, та коли величезний тягар і ціну реалізації таких міркувань несе і без того багатостраждальна соціальна група, то виправдати обмежувальні заходи без адекватних компенсацій стає дуже складно.

Урядова політика є продовженням радянської традиції зневаги до селянської праці. Радянська держава не вважала за потрібне платити належну зарплату колгоспникам, тепер же нікого не турбують їх мізерні пенсії. Недостатність інвестицій в будівництво інфраструктури на селі перетворилася у повну відсутність останньої. Замовчується навіть те, що часто відбувалися такі зловживання, коли мешканці сіл за власні кошти будували інфраструктурні об’єкти (дороги, газопроводи, електромережі), які потім на папері переходили на баланс держави. В той же час в інфраструктуру міст вливалися величезні ресурси. Вже під час приватизації, міські жителі отримали квартири, що були в державній власності, жителі села (чи власники так званих «особняків») мусили проходити через принизливу процедуру «приватизації» того, що вже було збудоване їх власнею працею і на їх власні гроші і належало їм на правах особистої власності. Таким чином, те, що будувала уся країна, безоплатно перейшло у власність міських жителів. З протилежного боку, жителі села мусили понести суттєві видатки щоб мати можливість відповідно до закону володіти своїм власним майном. Більше того, земля, на якій вони працювали, досі так і не стала їх власністю, а робітники, що мешкали в містах, стали власниками підприємств через різні варіанти зміни організаційно-правових форм чи передачу частини акцій трудовому колективу в ході приватизації (хоч, на жаль, часто тільки теоретично – але в цьому і не без їх власної вини). Село обкрадали і продовжують це робити зараз через посередницькі схеми, афери з орендою і розпаюванням і т.п. Але результати цієї політики вже не приховати – село перетворене у суцільну руїну.

Урядові обмеження це ще один цвях в домовину майбутнього країни. Намагання вирішувати економічні проблеми за рахунок села матимуть наслідком його стрімкий соціальний занепад. На фоні демографічної кризи та урбаністичної міграції, завдяки такому господарюванню ми втрачаємо людей, які вміють працювати на землі – одвічну конкурентну перевагу українців. Без працьовитих рук ми в дуже короткі строки матимемо зниження урожайності та обсягів виробництва, перетворюючи землю пустелю. Хочеться дуже вірити, що дострокові вибори, про які зараз так багато розмов, і зміна урядової команди сприятимуть народженню ефективної програми господарювання на селі. Зважаючи на економічні перспективи, які відкриваються для України у зв’язку з поступовою інтеграцією у світову економіку, зростаючий попит та підвищення світових цін на продукти харчування та використання сільсько-господарської продукції в альтернативній енергетиці було б катастрофічною помилкою для країни зволікати з вкрай необхідними реформами.

Ви можете слідкувати за відгукавми до цього допису через RSS 2.0. Коментування припинене.