Публікація на “Новинарня”

У шостий рік після Революції Гідності Україна знову стикається з усіма симптомами запаморочення нового керівництва від швидкої концентрації непересічного об’єму влади.

Офіційна зустріч президента із ключовим олігархом в його оточенні та наступні показові обшуки в Приватбанку й підпал будинку Валерії Гонтаревої мали б ознаменувати завершення періоду “надій і очікувань” й початок протверезіння від викривленої реальності, в яку поринула Україна в рік виборів.

Ми спостерігаємо приголомшливе перетинання новообраною владою тих червоних ліній, які вважались відносно недоторканими після Євромайдану:

– зухвале нехтування законами й Конституцією, яке вже сьогодні дає підстави говорити про авторитарний ухил нової влади;
– підминання Конституційного Суду для узаконення дочасних парламентських виборів з метою розширення впливу нової влади, яке за всіма ознаками дуже схоже до розширення повноважень Януковича через скасування політреформи 2004 року;
– свавільне встановлення контролю над ЦВК для завершення процесу здобуття абсолютної влади в країні через місцеві вибори;
– перетворення парламенту на фасадну декорацію, де некваліфікованим депутатам відведена роль штампувальних верстатів зі схвалення кулуарно підготованих рішень;
– нечуваний кронізм й необмежене потурання конфлікту інтересів, в результаті якого наближені олігархічні групи стрімко відновлюють вплив завдяки сприянню з боку влади;
– повзуча капітуляція перед Кремлем – від дискредитацій й переслідування постмайданної влади, валідації московської пропаганди, до тихих поступок національними інтересами в протистоянні російській воєнній агресії;
– зелене світло для реваншу одіозних проросійських персонажів режиму Януковича…

Публікація на EUobserver

Speaking at a press conference in Moscow, Italy’s interior minister Matteo Salvini recently announced that his government would “not be afraid” to use its veto powers in the European Union as a “last resort” to push the bloc into lifting sanctions against Russia.
This statement, completely overshadowed by the scandalous Trump-Putin Helsinki summit, brings into focus the politically precarious nature of the EU sanctions regime. More importantly, it highlights an inherent deficiency in the nature of the sanctions regime which demands remedy.

The EU, United States, and several other nations imposed sanctions against Russia in an attempt to uphold international law and halt Moscow’s unlawful aggression against Ukraine.

This act of solidarity with Ukraine has been the international community’s strongest message to Moscow.

It has helped to contain Russia’s war machinery, helping save thousands of Ukrainian lives, but it has not been enough to end Russia’s violations of international law in Ukraine as the price Moscow pays remains trivial in proportion to the gravity of its violations in Ukraine.

The principal problem with the EU sanctions regime is that it rests on the failure to recognise Russia’s interstate war against the Ukrainian state.

The result is an inherently flawed framework which does not pursue the right objectives – namely, to repress, reverse, and repair Russia’s violations of international law in Ukraine.