Війна на смерть
6 вересня, 2008Політичні клани не гаяли часу цього літа на відпочинок, а розробляли наступальні плани на владний олімп, які розкрилися в день який увійде в історію української демократії як день ганьби і віроломної зради. Невимовно прикро, але другого вересня 2008 року Юлія Тимошенко руками фракції БЮТ, вчергове продемонструвавши усю авантюрність своєї політичної вдачі, задіяла план зміни системи державної влади та геополітичного вибору України.
Тривожні сигнали про небезпеку далекосяжних планів Тимошенко для демократичного і суверенного майбутнього України почали потрапляти в мас-медіа ще з початку цього року. Деякі з них ми розглянули в дописах «Нові старі методи конституційного реформування», «Істина у найвищій інстанції», «Трагі-комічний фарс» , де ми звертали увагу на сумнівний характер нових ініціатив Тимошенко. Втім належної уваги громадськості несумісні з українськими національними інтересами прояви активності біло-червоного табору не отримали. Загіпнотизованим прихильникам Тимошенко важко було повірити в те, що з 2005 року єдиним мотивом усіх дій Тимошенко була неподільна влада в країні.
Навіть зараз, ряд політиків вперто не хоче визнати, що їх цинічно використовували для досягнення далеко не благих цілей. До прикладу, НРУ намагається видати останні події у парламенті за результат спровокований безпідставними і необґрунтованими звинуваченнями з боку секретаріату президента на адресу уряду і особисто прем’єр-міністра Юлії Тимошенко. НРУ ніби забуло як ще з 2005 року БЮТ наполегливо розколював помаранчевий електорат витісняючи їх самих з політичного олімпу. Поза їх увагою залишалось зухвале ігнорування БЮТом коаліційної угоди, розрахунок посадами за співпрацю з Комуністами, саботаж зовнішньої політики Президента щодо постачань і транзиту енергоносіїв, вони не алярмували суспільство, коли Тимошенко ввела на український газовий ринок дочку «Газпрому», вони мовчали на афери щодо Бурштинівської електростанції, «УкрТатНафти», ФДМУ, Тендерної Палати, державних закупівель ЦВК з благословення Кабміну, імпорту Держрезервом м’ясної продукції, ряду рейдерських захоплень підприємств. Фактів безліч, не згадуючи про безвідповідальну економічну політику. А якщо розглянути лише факт обвинувачень Юлії Тимошенко у державній зраді, то хіба ми почули хоч одне спростування окрім «хі-хі» і кпин. Як би не хотілося видати їх за жарт, але все ж офіційне розслідування проводиться, незалежно від ставлення БЮТу до заангажованості СБУ. Більше того, вереснева поведінка Тимошенко подає поважні причини вважати заяву Кислинського обгрунтованою, а факт зустрічі на Сардинії практично визнаний журналістською спільнотою. Проте захисники Тимошенко, які нездатні змиритись з крахом їх ідеалу, продовжують втовкмачувати електорату, що Секретаріат Президента штовхав Тимошенко в обійми Януковича й іншого виходу не було… окрім як нанести удар в спину.
Цей удар в спину в стилі «Мороза» не замаскувати образою на обвинувачення Секретаріату, невідворотністю розвалу коаліції, руйнівними діями Секретаріату (якщо Тимошенко не змогла знайти в Президенті партнера для ефективного функціонування коаліції потрібно було чесно вийти з коаліції, заявивши про причини, які на її думку мали б це переконливо довести), , казкою про ситуативну більшість, прийняттям соціально значущих законів, покупкою студентів і шахтарів, страшилками про авторитаризм Ющенка чи підготовку силового сценарію. Адже характер «ситуативних» спільних голосувань БЮТ і ПР у ВРУ не викличе сумнівів навіть у найнаївнішої людини щодо їх скоординованості та спланованості. Отже, участь Медведчука в процесах взаємовикористання БЮТ і ПР не була вигадкою. Жодні маніпуляції юридичними тонкощами не зможуть приховати навіть для далекої від юриспруденції людини зухвале і цинічне спотворення конституційної системи державної влади заради зосередження вагоміших важелів впливу в руках Канцлера.
Як за формою так і по суті голосування ПР і БЮТ не можна назвати нічим іншим як тіньовою змовою з метою підлаштувати систему державної влади під себе. Навіть наполегливо намагаючись знайти в прийнятих законах хоч якісь ознаки логіки державотворення нічого крім меркантильного переважування балансу влади в країні помітити не можна. І це не вдивовижу, адже ані Тимошенко ані Янукович ніколи не демонстрували здатності працювати в системі стримувань і противаг – базові демократичні концепції лише «заважали втілювати в життя урядові ініціативи на благо усіх громадян». Пригадується, що Єханурову чомусь подібні проблеми не заважали. Тепер виявляється, що можна запропонувати спільні підходи до вирішення соціальних питань своїм «вічним» політичним опонентам, але неможливо було вийти на спільні позиції з партнерами по коаліції.
І тут з’являється одна дуже крамольна для прибічників БЮТу думка, якщо регіонали після «тривалих торгів» не змогли домовитись з Ющенком, але домовились з Тимошенко, то чи не свідчить це про те, що НУ не могла стати суб’єктом омріяної консолідації в парламенті про яку так розпікається Прем’єр у зв’язку з тим, що предмет консолідації не міг би ними бути сприйнятим за жодних умов. І ніхто не натякає тут, що Прем’єр дешево продалась, просто виникають питання на грунті чого можна було так гладко домовитись і як поступки лідера Демкоаліції скоригують розвиток майбутнього держави. Отже, «чому»?
Чому питання непідтримки зовнішньої політики України, яку реалізує Президент, і особливо відмова від засудження агресії Росії в Грузії і відмова від висловлення занепокоєння у звязку з участю ЧФ РФ у бойових діях, стали настільки принциповою позицією БЮТ, що це дозволило їм іти на спільне голосування з партією, яка вимагала визнання сепаратних режимів у Грузії? І хоч принагідно БЮТ розіграла електоральне послання для Сходу про невтягування України в міжнародні конфлікти це далеко не може вважатись гідним поясненням. Втім, можливо хтось і припускає, що спільною позицією на якій зійдуться ПР і БЮТ буде Євроатлантична інтеграція і подальший розвиток демократії.
Чому в терпеливого Прем’єра, яка роками терпіла образи Секретаріату, нерви здали саме 2 вересня, а не 12, наприклад, тобто після самміту Україна-ЄС в Евіані? І не кажіть, що прем’єр не знала, що ЄС лише очікувало на такий подарунок для того щоб знайти привід для набагато скромніших пропозицій Україні ніж це можна було очікувати ще до політичного скандалу в Україні. (можна лише захоплюватись як вдячно європолітики сприймають останні пропагандистські заспокоювання Росії -для чого ЄС зайвий раз злити Росію, взагалі краще пошвидше забути про усю цю історію з Грузією)
Чому завзяття з яким ПР і БЮТ взялись за коригування балансу влади так недвозначно вказує на спільність їх інтересів у перекроюванні політичного ладшафту задля створення привілейованої системи, яка забезпечить їм вийнятковий доступ до влади і економічних ресурсів? І хто знає як далеко може зайти цей сценарій Медведчука і чи залишиться вкінці цього шляху хоч якісь сліди демократії чи українськості в Україні. І скільки з невтомних критиків Президента не будуть каятись за якийсь час про втрачені можливості для України покладені на вівтар амбіційного прагматизму. Що відчуватимуть вони перечитуючи свої рядки про «унікальний шанс вибудувати країну» який матимуть Янукович і Тимошенко «отримавши в руки практично всі важелі, потрібні для самореалізації у владі»? Хіба можуть політики, які не мають чіткої української візії будувати майбутнє України?
Можна припустити, що вдавшись до такого авантюрного ходу Тимошенко хотіла переграти як Ющенка, Януковича так і Кремль. Вона добре усвідомлює, що в Президента досить обмежені засоби протидії чіткому плану «стабілізаційної коаліції». За будь-яких умов в тандему ПРБЮТ вдосталь часу аби реалізувати будь-які зміни не дивлячись на ймовірні вето Президента. Не дарма, глузуючи, Тимошенко порадила Ющенкові звертатись в КСУ для оскарження неконституційних законів. Заки прийде час на їх розгляд в КСУ уся ця ситуація стане історією (скільки разів без зайвих труднощів блокувався КС і де зараз неконституційні зміни 2004 року). В черговий раз використати Януковича для Тимошенко чудовий привід повправлятись в мистецтві політичного розводу. І знову Янукович може стати легкою жертвою лише через свою безоглядну жадобу влади і ілюзію близької перемоги. Романс Тимошенко з Кремлем наймовірніше короткостроковий – беручи до уваги її характер, як тільки б вона змогла реалізувати свої бажання, контролювати її не буде здатним ніхто.
Проте Тимошенко може переграти й сама себе. Тих декілька карт, які Секретаріат має на руках, в нових обставинах отримують більшу силу: історія обвинувачення Тимошенко в зраді, краще налагоджений контакт з великим бізнесом, помаранчевий міф, об’єднання правого електорату (можливо навіть аж до виходу з лав БЮТ деяких знакових постатей), ефективність останніх заходів з відновлення рейтингу, канали впливу на ПР. Більше того, якщо б на цьому тижні Балога добровільно подав у відставку (хоч він мусив це зробити ще до висунення Секретаріатом обвинувачень на адресу Тимошенко) то вся схема Медведчука зазнала б миттєвого краху. Реалізація короткострокових тактичних цілей Прем’єром може стати насправді її найбільшою політичною помилкою. Хочеться вірити, що це не буде помилка за яку розплачуватиметься вся країна.