Тиждень роздумів про долю коаліції минає в умовах медійної боротьби аргументів між НУ та БЮТом. НУ вибрала стратегію доведення до виборців ідеологічних мотивів засудження змови БЮТ та ПР, в той час як аргументи БЮТу зосередились на особистій критиці Президента, на жаль, використовуючи методи насмішок та глузувань. Окрім боротьби за формування думки (легенди) помаранчевого електорату про вересневі події, і БЮТ і НУ ставили перед собою цілком протилежні цілі.

БЮТ, насамперед, намагався підготувати виборців до політичного розвороту блоку на 180 градусів, а також прямо і непрямо обгрунтувати необхідність «стабілізаційної» коаліції з ПР. Малоймовірно, що риторику Тимошенко можна назвати «примусом до миру» Ющенка як це зробило багато оглядачів, адже очевидно, що умови «приниження», які вона непрямо пропонує Президенту не можуть бути сприйнятими (це для неї хіба що варіант мінімум). Навряд, чи хтось повірить в наївність Тимошенко, яка могла б очікувати, що на Банковій піднімуть білий прапор після першого попереджувального обстрілу. Більш вірогідно, що БЮТ відпрацьовує план, узгоджений з ПР ще до початку поточної сесії ВРУ, і не має наміру наразі від нього відходити. Це підтверджує і синхронність тез, які висловлюються регіоналами, з основними посланнями Тимошенко. Розпочавши таку інтригуючу партію в політичні шахи важко очікувати, що Тимошенко вмить могла б відмовитись від своїх планів. Зрозуміло, що її розрахунок будується на тому, що Президент буде безпорадним зробити що-небудь проти точних юридично вивірених дій тандему ПРБЮТ. Й у випадку оголошення дострокових виборів БЮТ матиме достатньо часу для подолання усіх вето Президента і, при необхідності, заблокування розгляду подань про неконституційність законів у КСУ. Мова навіть не йде про ті голосування, якими вже було подолане вето Президента. Однак, Тимошенко, протягом кількох днів, які ще залишились до оголошення спікером про розпад коаліції з трибуни ВРУ, варто ще раз зважити кінцеву мету свого зрадливого почину. Наголошу ще раз, що незважаючи на повну впевненість у своїй перемозі, Тимошенко може переграти сама себе, адже ряд факторів, значення яких вона недооцінює можуть завадити реалізації її замислу. Найбільше Прем’єр недооцінює суспільне несхвалення концентрації влади в однієї політичної сили поза всіляким контролем з боку інших органів влади чи громадських інститутів. Зі стратегічних помилок, яких припустилася цього тижня Тимошенко можна назвати заяву в ефірі програми “Свобода слова” де вона категорично висловилася проти указів Президента про порядок перетинання кордону кораблями Чорноморського флоту Російської Федерації. Якщо депутати БЮТу з партії “Реформи і порядок” ще не відреагували на відсутність патріотичної позиції по конфлікту в Грузії, то це лише питання часу. Сумнівною видається також електоральна ефективність оголошення про завершення ближчим часом роботи над проектом змін до Конституції, яке лише підтвердило, що єдиною метою Тимошенко є перекроювання владних повноважень під себе. Потрібно бути надзвичайно талановитим продавцем щоб продати виборцям ідею передачі більших повноважень парламенту –скомпрометованій інституції, яка неодноразово демонструвала свою недієздатність. Чи зможе Тимошенко заспокоїти виборців, що при недієвому парламенті ми не отримаємо ще й повністю неконтрольованого прем’єра? Більше того поставити народ перед фактом, що він нічого не вирішує, бо Тимошенко вже вирішила, що Україні не потрібен Президент з повноваженнями – це занадто велика самовпевненість з її боку. Великою помилкою парламентарів від БЮТу є повторювання головних тез риторики річної давності у виконанні ПР, що Україна не витримає ще одних дочасних виборів. Також Тимошенко починає перебирати у своїй грі в ролі «ображеної жертви», в чому ми мали можливість переконатись в її заявах з приводу викликів у Генпрокуратуру, особливо беручи до уваги непереконливість її слабкості у світлі вересневих голосувань. Не можу зрозуміти для чого бютівці взяли на прапор роздування питання зради державних інтересів Тимошенко – коли кожен представник БЮТу на кожному ефірі підіймає це питання підсвідомо з’являється враження, що вони чогось бояться бо можливо ці обвинувачення справді мають під собою підстави, особливо у світлі останніх урядових рішень.

Незважаючи на низький рейтинг Ющенка, про який не забувають згадати бютівці при кожній нагоді (забуваючи при цьому про близький до нуля рейтинг самих парламентарів у ВРУ), Тимошенко вважає Ющенка за найбільш поважного конкурента на її політичному шляху. І поведінка Ющенка в останні дні повністю виправдовує її побоювання. Ющенко, на відміну від Тимошенко, не звертається з проханням захисту від посягань політичних конкурентів. Натомість він веде мову про захист національних інтересів з якими несумісні спільні дії ПР та БЮТ, зміщуючи акцент з особистого на загальнонаціональне (в дечому це нагадування часів Майдану), абстрагуючись від дріб’язковості цього політичного конфлікту, яку нав’язують технологи БЮТу щоб грати на змаганні рейтингів особистостей. Представники НУ засуджували не стільки сам факт обмеження повноважень Президента як факт домовленостей БЮТу із ідеологічним ворогом за спиною партнерів по коаліції і те, що не можна через особисте небажання йти на компроміси вдаватись до переділу повноважень. Найкраще цей посил закарбований в словах самого Ющенка: “У боротьбі за владу і повноваження відомі політичні діячі пішли на змову, яка може призвести до далекосяжних негативних наслідків – до ревізії процесів національного відродження України, підміни економічних реформ соціальним популізмом і проїданням бюджету країни, до підриву європейського зовнішньополітичного курсу нашої держави”. Абстрагування від парламентської кризи прослідковується також в заявах Президента про необхідність довгострокового контракту з Газпромом з формулою ціни і обсягами поставок, про необхідність адекватного фінансування армії. Найважливішою ж була заява про внесення змін в бюджет з метою погашення зовнішнього боргу перед Російською Федерацією в розмірі 7,5 мільярдів гривень. Ющенко, апелюючи до виборця смислами, створює публічно дуже важкі умови для Тимошенко проводити в життя її поточну політичну позицію. Таким чином, ідеологічні акценти, які наголошували протягом останніх днів як Ющенко так і лідери НУ, мають на меті підготовку виборця до дочасних парламентських виборів як одного із засобів запобігання реалізації сценарію ПРБЮТ. Візьму сміливість припустити, що якщо НУ в ході ймовірних дочасних виборів у своїй виборчій кампанії продовжить абстрагуватись від актуального політичного конфлікту і зосередиться на смислових посланнях, які стосуватимуться стратегічного розвитку України, то це дозволить НУ, як мінімум, утримати свою присутність у парламенті. Звичайно, якщо не повторюватимуться такі недолугі акції як адмін ланцюг в Закарпатті чи окремі заяви лідерів ЄЦ..

Зрештою, лише від виборця залежить чи він підтримає нерейтингову принциповість Президента чи рейтингове кон’юктурне позиціонування Прем’єра, але в інтересах країни довести до відома політиків чітку вимогу щоб вони представляли в політиці інтереси виборців, а не лише свої власні амбіції. Лише громадянське суспільство повинно змусити політиків грати за правилами, незалежно від того чи вони їм подобаються чи ні, бо інакше цей хронічний процес змінювання правил під час гри призведе до самоконсервації політичної верхівки і закриє усі шляхи для оновлення політикуму. Загроза цього є зараз найбільшим викликом, який кинула народу змова ПРБЮТ. Наймовірніше дочасні вибори це хоч і найризиковіший для усіх політичних гравців, але також і найбільш чесний вихід із ситуації, яка склалася.

Ви можете слідкувати за відгукавми до цього допису через RSS 2.0. Коментування припинене.