Новий сезон
22 серпня, 2008Інтенсивна підготовка основних гравців до розіграшу нового політичного сезону дає підстави очікувати радикальних зрушень на політичній карті України.
Особливу активізацію спостерігаємо в таборі прихильників Президента, яким очевидно врешті набридло бути хлопчиками для биття і вони вирішили вдатись до радикальних дій (помірковані дії на цій стадії не матимуть жодного ефекту) з відновлення рейтингу свого патрона. Здається, в Адміністрації Президента усвідомили, що безпорадно дивитись на планомірне знищення іміджу Президента, що триває з 2005 завдяки як опонентам так і «запеклим» друзям, більше не можна.
Прослідковується, що значних успіхів команда Президента вже найближчим часом може отримати у боротьбі з угрупуванням Януковича. Відтягування групи Ахметова на себе вже майже доконаний факт, який відкриває хоч невеликі перспективи для зросту рейтингу на Сході. Допомога у відбілюванні іміджу Ахметова (також як і Пінчука) матиме позитивний ефект для поміркованішого сприйняття цього маневру помаранчевим електоратом.
Складніше, звичайно, на фронті проти Тимошенко. Хоч Ющенко й натякнув, що не збирається грати за її правилами, коли відкинув свій інтерес у підкилимних домовленостях і компромісах про преференції щодо 2010 року, однак політична парадигма створена Тимошенко змушує його пристосовуватись. Популізм і демагогія ведуть до ще більшого популізму і демагогії. Прикладом цього стала ситуація навколо змін до держбюджету та великих і ще більших сум на усунення наслідків повені. Утім сумніваюсь в ефективності вправляння Ющенка в популізмі – Тимошенко набагато талановитіша актриса. Тому Ющенко мусить дотримуватись своєї постанови і швидко вибудовувати власну систему координат, за якою виборці адекватно змогли б оцінювати його діяльність.
Для цього Ющенку потрібно розвивати ті аспекти свого публічного іміджу, в яких він може себе найкраще проявити. Передусім це патріотична гуманітарна ідеологія. В цьому можна було переконатись наприклад під час візиту Вселенського Патріарха Варфоломія до України. Незважаючи на спроби применшити роботу Ющенка компрометуючими заявами як з боку ПР так і БЮТ, ця подія нестиме величезний позитив для іміджу Президента. Подібний позитив несе робота з темою Голодомору – в свій час Ющенко без перебільшення змінив країну вже лише тим, що поставив це питання на порядок денний. Тут слід зауважити, що будь-які дії Ющенка, які матимуть за мету створення нової української ідентичності в кінцевому заліку будуть записані йому в плюс. Тому не пізніше осені потрібно надати звання Героя України Степану Бандері і вимагати визнання УПА у ВРУ. Як і з темою Голодомору, населення за якийсь рік проникнеться правотою цієї позиції, адже не можна на 18 році незалежності далі вважати Західну Україну зрадниками, які стріляли в спину своїм братам.
Президенту, вже навченому уроком 2005 року, не слід забувати, що напівзаходи завжди ведуть до програшу. Тому потрібно усі зусилля спрямувати на логічне завершення розпочатих ініціатив, особливо це стосується НАТО. Лідер нації повинен асоціюватися з безпекою, підтвердженням цього є надзвичайно схвальне сприйняття населенням ідеї проведення військового параду з нагоди святкування Дня Незалежності (навіть особиста критика Тимошенко цього заходу не має жодного ефекту). Конфлікт в Грузії попри усю його трагічність для грузинського народу був справжньою можливістю проявити себе для Президента. Якщо б його не було можливо у цьому напрямку необхідно було б працювати самому (звичайно якщо б Ющенко готовий був би піти на такий ризик) – мається на увазі створення напруження в зовнішньо-політичних стосунках – як доводить досвід останнього часу і Росії і США ефективнішого і швидшого способу для єднання навколо лідера нації не винайдено. Ющенко напрацював безліч можливостей для ствердження себе в громадській думці як міжнародного лідера (ГУАМ, Балто-Чорноморська співпраця, СОТ), але потрібно активніше перетворювати ці досягнення у реальність, яку може відчути кожний пересічний українець.
Радникам Ющенка, варто ще тільки зрозуміти, що для того щоб надолужити непрофесійно упущене та згаяне, зараз потрібно боротися за електорат вже не лише з політичними опонентами, але також із міфами створеними тими ж політичними опонентами (і боюсь, що це набагато складніші цілі для політтехнологічного таргетування). Запущені міфи про слабкість (політик, який не зміг впоратись з радикальним очищенням країни від злочинців і корупції), нездатність (невміння дати раду завданням, які стоять перед державою), невідповідність (пасіка чи музей це більш відповідні місця для Ющенка ніж будинок на Банковій), маріонетковість (особа, якою маніпулює як близьке оточення так і примарний дядько Сем), зраду помаранчевого електорату (незрозумілі нагороди людям на зразок Черновецького чи Колесникова, коаліційні загравання з ПР) це насправді основні противники яких потрібно подолати штабу Ющенка. Зараз Ющенка підтримувати не модно саме через шлейф міфів, які тягнуться за будь-якою з його ініціатив. Аби викорінити ці міфи потрібно закріплювати дії Президента в масовій свідомості адекватною до реалій публічною інтерпретацією, інакше сотні підтверджень того, що Ющенко, наприклад, далеко не слабкий Президент будуть залишатися лише подіями, які не утворюють собою жодного смислового послання виборцеві.
Переконаний, що потенціал Ющенка і цілісність його особистості дозволять зберегти інтригу до 2010 року. Жоден з конкурентів Ющенка не мислить далекою перспективою і категоріями масштабних проектів, ніхто інший не має відваги ставити на порядок денний стратегічні питання розвитку держави. Він є єдиним гравцем, який веде роботу з досягнення стратегічних цілей, і це залишає йому більше простору для тактичних маневрів.
Не маючи завершеної візії розбудови України (в її висловлюваннях навіть хліборобство спонтанно стало національною ідеєю), Тимошенко на посаді Прем’єра не проводить послідовної політики спрямованої на далеку перспективу, зосередившись на спорадичному вирішенні поточних проблем і досягненні короткострокових цілей. Прем’єр уникає контроверсійних тем і стратегічних реформ, а працює вийнятково на швидкий результат і в рейтинговому вимірі в неї це виходить зовсім непогано.
Втім прив’язка до досягнення конкретних цілей і надмірна залежність від розвитку поточної ситуації є факторами ризику для популярності Прем’єра, адже будь-яке погіршення економічної ситуації чи поточний скандал це великі втрати у рейтингу. І число цих ризиків в міру перебування Тимошенко на посаді збільшується: відсутність відкорегованого бюджету на поточний рік, адже наслідки корекції вкінці року можуть призвести до непередбачуваних інфляційних наслідків; щораз чіткіше прослідковування лобіювання інтересів спонсорів БЮТу урядовими рішеннями, для прикладу позиція Мінпаливенерго щодо експорту української електроенергії чи маніпуляцій з акціями і керівництвом ЗАТ «Укртат-нафта» або Міносвіти з питання Університету «Україна», керівника якого напряму пов’язують з Прем’єром; необгрунтовані рішення в паливному секторі як то перехід на схему прямих постачань, яка є нічим не кращою ніж постачання через РУЕ, чи наполягання на реверсі Одеса-Броди; створення можливостей для колосальних зловживань під час ліквідації наслідків стихійного лиха, чого варте лише спрощення процедури надання дозволів на видобуток копалин; саботаж виконання законодавства і рішень РНБО, чим Тимошенко наражає себе на чутливу в умовах сьогодення критику щодо підриву держбезпеки і зриву плану переходу на контрактний принцип формування Збройних Сил.
Усвідомлюючи усі ризики, як стратегію нейтралізації можливих невдач Тимошенко обрала активну роботу з громадською думкою, перекладаючи відповідальність за прорахунки то на Ющенка, то на голів ОДА. Формуючи імідж суцільного добра, вона гіпнотизує виборця міфами про те, що: «Прем’єру не дають працювати»; «існують паралельні уряди в особі Секретаріату та РНБО, які саботують уряд» чи що «оточення Президента корумповане». Коли Тимошенко уникає відповідей по суті, вона вдається до прийому переведення проблеми у жарт і висміювання своїх опонентів. Часто цей прийом Тимошенко використовувала щодо Черновецького, якого вона зображала не більше як клоуном. Зараз подібна тактика глузування застосовується до Ющенка. Проте, Прем’єру слід нагадати хто сміявся останнім у ситуації з дочасними виборами у Києві. Радникам Тимошенко також необхідно застерегти їх лідера, що лише демагогічними публічними виступами і соціальними подачками їй не вдасться тривалий час маскувати відсутність фундаментальної роботи з проведення інституційних і структурних реформ.
Після повернення з відпустки Тимошенко почала грати роль, яку недавно продемонстрував сенатор Обама під час праймеріз Демократичної партії в США, який дистанціюючись від боротьби з Хіларі Клінтом і видаючи себе за безсумнівного переможця зосередився на боротьбі з опонентом з Республіканської партії. Незважаючи на невеликий відрив від Хіларі Клінтон роль завідомого переможця справді принесла йому перемогу. Так само Прем’єр спішить зараз списати з перегонів Ющенка і закріпити за собою позицію єдиного кандидата від демократичних сил. Не виключено, що цей підхід може спрацювати і в українських умовах. Утім, визнаючи Тимошенко своїм головним конкурентом, штаб Ющенка вирішив завдати безпосередніх ударів по її «білосніжному» іміджу. Найпотужніший удар вже продемонстрований, але поки знаходиться в бойовому резерві очікуючи потрібного часу, і може бути завданий у найболючішу точку для помаранчевого електорату – зрада країни заради посади та ще й на користь Росії. Тут слід пам’ятати, що БЮТу без Тимошенко не існує, тому розвиток цього скандалу призведе до війни не на життя, а на смерть.
Янукович не вигадавши нічого нового і зосередившись на обороні своїх позицій всередині ПР продовжує продавлювати електорально малоефективні месиджі на кшталт неспроможності коаліції (коаліція ніби-то повинна голосувати усі законопроекти сама, втім чому ще нікому не вдавалось пояснити) чи дискредитації фаховості помаранчевих політиків. Спроби боротися за нечисленний радикально проросійський електорат на Сході і в Криму своїми заявами про незгоду із зовнішнім курсом Президента через тиждень після закінчення бойових дій у Грузії вказують на його зростаючу слабкість як самостійного політичного гравця. Припускаю, що ПР, можливо ще навіть до закінчення цього року, стане джерелом найцікавіших і найнесподіваніших політичних інтриг.
Отже, новий політсезон обіцяє бути вкрай цікавим, тому можна без сумніву рекомендувати телепродюсерам зменшувати в етері частку мильних опер, замінюючи їх на політичні огляди.