Нові старі методи конституційного реформування

21 квітня, 2008

При всьому позитиві публічного іміджу Тимошенко, останні її заяви можуть відвернути від неї багатьох симпатиків. Не пригадую за час її перебування в політиці іншого випадку, де б за кілька днів було висловлено таку кількість голосних контроверсійних тез.

Розпочати варто з найбільш актуальної проблеми – висловлених Ю.Тимошенко заяв щодо незалежного освітнього тестування. Не вкладається в голову як можна за день до початку проведення незалежного тестування піддавати сумніву увесь проект. Хіба таким способом можна подбати про те щоб над школярами «не проводились експерименти»? Хіба в уряду не було достатньо часу приділити увагу цьому питанню раніше? Чи після удару секретаріату по бютівському економічному блоку уряду відповіддю Тимошенко став удар по гуманітарному блоку НУНС? І знову синхрон з Партією Регіонів? Немало цікавих запитань тягне за собою нова позиція Тимошенко з питання незалежного тестування, але найбільше пахне авантюризмом зразка відміни призову до Збройних Сил. Звичайно, модель незалежного тестування має ряд суттєвих недоліків, на які вже тривалий час звертається увага фахівців, але хіба радикальне скасування стане кращим рішенням за відпрацювання цих недоліків? Вважалось би логічним звернути увагу саме на недоліки і усунути їх, а не створювати приводу для паніки й без того знервованих і переляканих школярів та їх батьків.

Не зупиняючись на решті сумнівних заяв, перейду до найбільш важливої для майбутнього країни вцілому – внесення змін до Конституції. «Парламентська республіка, враховуючи сьогоднішні політичні реалії в Україні – це адекватна позиція», – так тепер вважає прем’єр. При цьому прем’єр за приклад вказує на німецьку модель, з однією відмінністю, що в Україні президент обиратиметься всенародно.

Буде недоречно тут в черговий раз наводити довгий перелік вагомих аргументів проти моделі парламентської республіки в Україні, звернусь лише до слів Прем’єра, яка в одному і тому ж інтерв’ю змогла заперечити сама собі: «… парламент сьогодні є тормозом будь-якого розвитку». Як тоді можна трактувати вислів про «адекватність позиції» крім того, що Тимошенко вчергове йде на свідому авантюру з долею країни. Замість обіцяного порядку Україна отримає парламент, який буде осередком нестабільності, слабкості, залежності, маніпулятивності, корупції та фактичної концентрації влади через руйнування балансу стримувань і противаг гілок влади. Чи може Прем’єр спроможеться навести хоч один аргумент на користь того як найбільш скомпроментований державний орган стане в один момент через надання йому ще ширших повноважень найбільш відповідальною гілкою влади?

Найбільш шокуючою є навіть не суть а спосіб прийняття пропонованих змін. Тимошенко заявила: «Я переконана, що після великодніх свят парламент збереться і проголосує в першому читанні зміни до Конституції, які потрібні сьогодні країні більше, ніж будь-які інші реформи». Можна знову піддати сумніву адекватність пріоритетності такої реформи соціально-економічним реаліям, але ще більше бульверсує пропонований порядок внесення змін. При тому, що БЮТ не отримав мандату виборців на зміну форми правління в Україні, без тривалого суспільного обговорення, без роботи спеціалізованих комісій, – фракція БЮТу просто прийде в парламент і проголосує, бо так задумала Тимошенко. Це справжня демократія… втім покрою тої самої політреформи Медведчука-Мороза, яку Тимошенко так довго критикувала. Слова Тимошенко в перекладі на мову звичайної людини звучатимуть так: «Виборці це біомаса, а влада олігархів у парламенті це джерело найвищої мудрості і турботи про інтереси країни». Коаліційна угода також не передбачає подібних змін коституційного порядку. Хоч здається Тимошенко вже зовсім забула, що вона глава коаліційного уряду, а не уряду сформованого одноосібно БЮТ. Варто комусь нагадати прем’єрові, що коаліційна угода – це точки дотику між двома різними суб’єктами коаліції, які дозволяють визначити узгоджені напрямки і заходи діяльності, що їх обєднують. (Відповідно, якщо один із суб’єктів коаліції виходить за межі узгоджених положень то адекватною є ситуація, коли інший суб’єкт відповідає на це критикою – це до слова про незадоволення уряду критикою Президента окремих його ініціатив.) Незважаючи на очевидну провокацію загострення ситуації в коаліції, журналістам Тимошенко відповіла: «Категорично ніякого ризику розвалу демократичної коаліції немає, я це стверджую відповідально й щиро». Однак, повірити в її щирість не зможе ані НУНС, ані Президент, ані все праве крило українського політикуму. То ж оцінка таких заяв як провокаційних та кон’юктурних може вважатися справедливою. Більше не приховуючи цього, Ю.Тимошенко підтвердила сценарій, розкритий критичним виступом Арсенія Яценюка про проведення дочасних виборів з метою уникнення урядом відповідальності за провали в діяльності та створення біпартійної владної моделі. Тимошенко заявила, що після внесення змін до Конституції «безумовно, потрібно щоб народ дав нові повноваження всім політикам», тобто БЮТ залишає за собою право відстоювати необхідність проведення чергових дострокових парламентських виборів (ймовірно з поправкою на вітер політичних рейтингів) і можливо президентських.

При всіх закидах залаштунковості розробки проекту коституції Президентської комісії, поки публічно Президент не дав жодних підстав вважати їх обгунтованими. Представники всіх партій та визнані громадські діячі та фахівці з конституційного права були запрошені. Роздмухування істерії про те, що нова редакція Конституції підсилить роль глави держави, мало кого переконує бо до цього часу виборці переконались, що Ющенко ніколи не став би диктатором. Втім, підкилимне протягування Тимошенко моделі парламентської республіки за підтримки не виборців, а на грунті особистої зацікавленості парламентарів, – претензією на демократичність і прозорість не назвеш. Громадськість повинна мобілізуватись до гострої суспільної дискусії для засудження спроб замінити народовладдя свавіллям партійних босів.

Незацікавлена і об’єктивна оцінка заяв Тимошенко змушує прийти до висновку, що вони виходять з кон’юктурних та меркантильних міркувань. Тимошенко зловживає довірою виборців і переоцінює свої сили (між іншим, може хтось підкаже на якій стадії знаходяться зараз газові переговори?). Останні дослідження рейтингів Тимошенко та БЮТу в Києві вказують на неприємні для них тенденції. Може, замість влаштування димових завіс і створення небезпек для цілісності та безпеки країни, уряду під керівництвом Тимошенко варто було б зосередитись на тому щоб своєю діяльністю довести виборцям, що він здатний успішно закінчити вже розпочаті економічні реформи.