Після ухвалення російською Думою останніх репресивних законів, ціннісні контури “руского міра” набирають щораз чіткіших форм.

В діяльності міжнародних організацій, зокрема – дуже показово – Ради Безпеки ООН, де Західні уряди “традиційно” виступають за демократію і захист прав людини від , Росія “традиційно” підтримує авторитарні і тоталітарні режими, які здійснюють свавілля проти власних народів.

У відносинах із сусідами Росія в її баченні “добросусідства” не гребує жодними засобами для утримання їх на своїй орбіті: інформаційні, торгівельні, енергетичні війни, газовий шантаж, втручання у внутрішнє політичне житття, і, навіть, військові дії.

У стосунку до власного народу російська модель “керованої демократії” (насправді – диктатури) не передбачає права громадян на: свободу мирних зібрань, свободу думки, свободу інформації, свободу створення організацій, чесні і вільні вибори, справедливий суд.

Влада оформилась у окрему касту, яка відгороджена від решти суспільства цензурою, репресивним апаратом, корупцією, соціально-економічною прірвою, і бюрократичними механізмами, що блокують соціальні ліфти.

Аби подавити будь-які прояви плюралізму в соціальному житті влада веде боротьбу не лише проти політичних опонентів, а й проти гродських ініціатив: від цькування громадських організації “грантожерами”, до законодавчих і адміністративних обмежень їх діяльності.

В російському суспільстві, з допомогою контрольованих державою медіа, культивуються різного роду дискримінаційні погляди: від знущань з вихідців із середньої Азії, мовної дискримінації, заохочення міжнаціональної ворожнечі, до цькування ЛГБТ спільноти.

Фактично держава запровадила офіційну ідеологію, яка підтримується і контролюється зусиллями усього державного апарату та протиставляється західному лібералізмові, який вважається таким, що несе загрозу традийному російському соціально-політичному укладу, а відтак кремлівській владі.

Ця ідеологія, передбачає формування міту “окремішності російського шляху”, просування антиліберальних установок, тоталітарне й імперіалістичне трактування історії, формування образу зовнішніх і внутрішніх ворогів, тощо.

Російське суспільство живе тоталітарними уявленнями про організацію соціального життя – особисті права і свободи мають бути підпорядковані соціальному благу (протестувальники не повинні заважати людям працювати і відпочивати, а геї повинні народжувати дітей).

На жаль, в Україні не бракує відкритих і прихованих послідовників поглядів, які транслюються з півночі: від представників влади, які просувають відновлення “радянськості” й згортання демократії, до представників парламентської опозиції, які просувають ідентичний порядок денний, до того, що укладається в Кремлі, з впізнаваними ключовими словами “лібарастія”, “толерастія”, “грантожерство”, та агресивною ксенофобією, інтелектофобією і гомофобією.

Така влада і така опозиція відповідають сьогодні за політику євроінтеграції. Чи можна вірити в їх щирість, чи покладати на них очікування – питання, мабуть, риторичне.

Українцям давно пора усвідомити, що політику євроінтеграції можуть ефективно втілювати лише люди, які віддані європейським цінностям. Інакше, піддаючись політичним популістам і авантюристам, ми повільно сповзатимемо в тенета “руского міра”.

Ви можете слідкувати за відгукавми до цього допису через RSS 2.0. Коментування припинене.