При ряді позитивних аспектів проекту програми діяльності уряду Тимошенко, слід зауважити, що, на жаль, освіту знов обійдено стороною. Не перебільшуючи важливість цього питання, треба відверто сказати – в Україні ніколи не відбудеться жодного прориву без якісних освітніх реформ і належного фінансового забезпечення цього сектору. Найбільш наочний приклад економічного успіху сьогодення – Китай – займає четверте місце в світі, після США, Японії та Німеччини, за кількістю наукових і дослідницьких публікацій, а вже до 2010 року зможе похвалитися більшою кількістю докторських праць з точних наук ніж Сполучені Штати. Такий поступ чітко перекладається в тенденцію відкриття міжнародними корпораціями науково-дослідних інституцій в Китаї. Не дивно, що Китай стрімко розвиває потужності для виробництва більш інтелектомістких товарів, повільно відмовляючись від конкуренції на основі дешевої робочої сили. В Україні, де робоча сила вже суттєво дорожча ніж в Китаї, не усвідомлювати того, що конкурувати ми зможемо лише ідеями, кваліфікаціями та компетентністю – злочинно. Поки не буде системи освіти, здатної забезпечити економічний поступ, про «прорив» можна тільки мріяти. Сьогодні йдеться не стільки про значне збільшення обсягів фінансування освіти, скільки про побудову ефективної системи використання бюджетних коштів. Ресурси, які виділяються, дивним чином кудись зникають і не приносять очікуваних результатів. Хотілось би очікувати від нового міністра освіти більшої прозорості в прийнятті рішень щодо фінансування державних програм та залучення громадськості до контролю за ефективністю їх реалізації та використанням ними коштів.

Ви можете слідкувати за відгукавми до цього допису через RSS 2.0. Коментування припинене.