Як і очікувалось, безвідповідальність польської політичної еліти, з її однобічним поглядом на польсько-український конфлікт та зневагою до українського національно-визвольного руху, заклала камінь спотикання в налагодження добросусідських відносин на багато років вперед.

Пошук історичної правди ускладнюється не лише політизацією питання, але й тим, що мас-медіа підхопили цю тему і популяризують тенденційні міфи.

Один з помітніших прикладів – The Economist – опублікуваd матеріал, де наводяться “політичні” цифри жертв з польського і українського боків, які неодноразово і переконливо спростовувались дослідниками.

Не дивно, що з українського боку почали лунати заклики про визнання злочинними дій поляків проти українців: міжвоєнної антиукраїнської політики, етнічних чисток, та депортацій, внаслідок яких українці втратили споконвічні етнічні території (площею з невелику європейську державу) та були асимільовані. Без сумніву, юридична кваліфікація цих злочинів не становить великого виклику з точки зору міжнародного права.

Розпочинаючи ці політичні ігрища в оцінки історії заради додаткових очок на виборах, польській стороні варто було брати до уваги, що Європарламент в 2004 році визнав депортацію чеченців сталінським режимом геноцидом.

На превеликий жаль, ескалація конфлікту довкола цієї теми може зачепити історичний шанс України укласти Договір про Асоціацію з ЄС. Не маю сумнівів, що негативний підсумок саміту у Вільнюсі був би також великою втратою для польської держави, тому дуже хочеться вірити, що ї поліичні еліти ще спроможні далекоглядно оцінити усю поважність сьогоднішньої ситуації.

Леонід Зашкільняк “Про Волинські міфи і вчених, які про них пишуть”, Наше Слово

Олег Панькевич “Українське й польське суспільство та світове співтовариство повинні засудити злочини проти українців”, іменка ВО”Свобода”.

Ви можете слідкувати за відгукавми до цього допису через RSS 2.0. Коментування припинене.