Нам вперто нав’язують думку, що національною ідеєю може стати економічна конкурентноспроможність позаісторичного, позацивілізаційного, позаетнічного, позарелігійного, позаполітичного утворення під назвою «український народ». Втім, хіба може національна ідея бути меркантильною і вимірюватись в доларах, тонах сталі, чи кубомотрах газу? Хіба може спрацювати будь-яка економічна програма без поваги її виконавців до себе?

Українська ідея існувала крізь усі буремні сторіччя випробувань і завжди було те, що українців об’єднувало і без чого вони не усвідомлювали свого існування, і не варто підміняти надбання поколінь модним економічним терміном, який визначає політику будь-якої сучасної держави у світі, бо від успішності реалізації такої політики залежить благополуччя кожного народу в глобалізованому світі. Втомило, що свідомі (або й несвідомі) противники українськості постійно апелюють до марності, неважливості, помилковості присвяти належної державної уваги питанням національної історії – Голодомору, УПА, чи злочинам комунізму. На особистому досвіді кожен може переконатися, що коли втрачене внутрішнє «я», людина не може бути щасливою і не здатна на жодні звершення, не залежно від стану банківського рахунку. Те саме стосується й усієї нації, якій так само потрібні внутрішнє «я» та гідність, як основи унікальності її індивідуального існування, а, отже, в політичному значенні – незалежності.

Державу без такої внутрішньої серцевини жодні прагматичні реформи не зроблять світовим лідером і, поза сумнівом, це розрахунок, який може реалізовуватися багатьма зацікавленими в цьому сторонами. Віра в силу своєї держави здатна мотивувати народ на величезні подвиги. Варто лиш глянути на те, як будують свою ідентичність Сполучені Штати, Росія чи Ізраїль. Однак, заперечуючи здоровий глузд і очевидний історичний світовий досвід державотворення, громадській думці в тій чи іншій формі нав’язуються тези хибності кроків з відновлення історичної правди та українських традицій, підкуповуючи населення різними меркантильними аргументами.

Одвічний ідеал українців – свобода, який став основою козацької демократії, коли решту Європи відділяли від неї ще довгі сторіччя; наша любов до зання, яка плекалась від часів Київської Русі (і дозволяла українцям бути найосвіченішою нацією в Європі аж до часів освітніх репресій під час імперського поневолення); наша любов до краси, яка передається через мову, культуру, звичаї, пісню; наша віра в соціальну справедливість, братерство, та моральний імператив (завдяки релігійній відданості) – усе це складає живильну кров, яка дає рух серцю нашої нації. Неможливо будувати успішну країну, зупиняючи її серце. А, коли в тілі країни буде битися здорове серце, то працьовиті руки покладуть на стіл запашний хліб.

Ви можете слідкувати за відгукавми до цього допису через RSS 2.0. Коментування припинене.