Радий вітати всіх на оновленій сторінці. Компактний архів минулих дописів поданий нижче.

Щораз очевиднішим стає, що кожен день затримки вирішення питання організації ефективного державного механізму ставить Україну перед безпосередньою загрозою катастрофічних наслідків пов’язаних із сучасними світовими викликами, такими як зміни в навколишньому середовищі та надшвидкі темпи експлуатації енергетичних ресурсів. Відповіді на ці виклики потрібно давати вже сьогодні, але за старими звичками набивання власних кишень політики навіть не сприймають серйозно ці проблеми. Україні потрібна програма ЕКОЛОГІЧНОЇ ЕКОНОМІКИ з негайним втіленням у життя заходів екологічної модернізації усіх галузей економіки, заохочення впровадження нових технологій і всебічного сприяння відповідним науковим дослідженням.

Аналізуючи перші висловлені ідеї щодо реформуваня конституції, привертає увагу ініціатива двохпалатного парламенту. Можна зробити однозначний висновок, що політикум вбачає суттєвим недоліком сучасної конституційної системи України відсутність пропорційного представництва регіонів в парламенті, слід зауважити, з відчутним перекосом в сторону густонаселених областей. Зовсім не дивує реакція Регіонів, які виступили проти такої ініціативи, хоча ще на виборах агітували під лозунгом федералізації України, а сам процес федералізації в обов’язковому порядку передбачав би створення другої палати в парламенті. Не дивує тому, що зараз Регіони насолоджуються плодами непропорційного представництва областей в парламенті, а з введенням верхньої палати їх вплив на керівництво державою був би значно обмеженим. Цікаво чи питання двохпалатного парламенту буде використовуватись як розмінна монета в переговорах чи пропрезидентські сили всіляко наполягатимуть на її втіленні в життя.

Не витримує жодної критики кадрова політика державних установ. Те, що зараз відбувається, іншим словом ніж катастрофа назвати неможливо. Взагалі, не йде мова про дотримання правових приписів, не йде мова про культуру спілкування. Існує лише морок тотального свавілля. Податкова нахабно здирає гроші в виборчий фонд відомих сил на дострокові вибори. Контролюючі і дозвільні органи зухвало обдирають за підпис на довідці. Самоврядні органи дають дозволи лише своїм, а громадянам залишають лише багаторічне оббивання порогів. Без змістовної адміністративної реформи важко вести мову про те щоб влада могла мати хоч який-небудь пристойний рівень довіри в громадській думці.

Природньо, що найбільше люди розчаровуються в тих політиках, на кого покладаються найвищі надії. Однак, надії і мрії часто розбиваються об жорстку дійсність українського безправ’я і свавілля. Без відчутної громадської підтримки і практичних ініціатив громадян жоден політичний пророк не зможе змінити країну. Та, на жаль, зараз народ настільки зайнятий щоденним виживанням, що на акції з досягнення загальних громадських цілей не стає снаги. Тому маємо лише якісь спонтанні мітинги і майже повну відсутність ефективних громадських проектів. А без громадського контролю, наприклад, немислима ефективна і законослухняна діяльність державних органів, особливо “правоохоронних”, і кожного дня це відчувають усі. Втім, за це також відповідають наші політпророки. В країні вперто не ставиться питання про широке делегування здійснення певних соціальних програм громадським ініціативам. В країні, де ще не існує культура доброчинної підтримки громадських організацій, відсутність ефективної державної підтримки є значною перешкодою на шляху розвитку громадянського суспільства. Йде мова саме про ефективну підтримку, бо з бюджету у всі роки відмиваються кошти у вигляді грантів для фіктивних або кишенькових громадських організацій, і очевидно, що суспільство жодного позитиву від такої “підтримки” відчути не може.

В розпал спекуляцій щодо результатів оголошених дострокових виборів і можливих майбутніх політичних конфігурацій, візьму сміливість спрогнозувати, що місце соціалістів в майбутньому парламенті займе блок Литвина а відсоток голосів відданих за БЮТ зросте. Припущу також, що помаранчевим вдасться створити коаліцію. Враховуючи перші передвиборні маневри Литвина, переконаний, що він намагатиметься в новій Верховній Раді зберегти нейтралітет і не приєднуватися ані до коаліції, ані до опозиції щоб зберегти свої шанси на участь в президентських виборах, критикуючи і помаранчевих і біло-блакитних. Сумніваюсь, що знайдуться достатньо переконливі аргументи змінити таку позицію Блоку Литвина до президентських виборів. Втім після виборів опції будуть знову відкритими. Взагалі, усю діяльність коаліції буде визначати перспектива президентських виборів, тому зв’язка БЮТ і НСНУ буде під певним стресом, оскільки потрібно буде зберігати видимий союз і односасно з цим конкурувати між собою.

На відсутність повноцінної демократії в Україні вказує відсутність політичної відповідальності як загальновизнаної суспільством практики. Багатим політичним гаманцям можна робити і казати усе, що їм хочеться, а потім відмазатись якимось безглуздим поясненням і виборець усе проковтне. Поки політична культура населення буде такою, жодного ефективного механізму контролю влади ми не матимемо. В усьомі світі довести в суді винуватість багатих людей це важка справа і тому політична відповідальність це найкращий спосіб контролювати тих політиків у яких слова розходяться з ділом. Обдурити здоровий глузд набагато важче ніж заплутати судову систему.

Ми дивимось на історію очима інших народів і називаємо це об’єктивністю. Ми не знаємо і не розуміємо власного минулого, а без цього не може бути єдності, не може бути віри у власні сили, не може бути спільної свідомості. Наша історія це пісня, яку співає мати людства над колискою народу. Якщо ми її не чуємо – ми перестаємо бути народом.

В розпал чергової владної війни в Україні постає з новою актуальністю проблема внутрішнього змісту концепсії системи влади в Україні. Може врешті відмовитись від принципу, що влада існує заради влади. Можливо пора задуматись над метою і цілями влади, над системністю, збалансованістю, структурністю, функціональністю, призначенням, і, зрештою, логічністю влади. А наразі виникає маса запитань. Серед іншого, який сенс матимуть всенародні вибори (тобто голосування за програму) Президента, якщо він не матиме адміністративних та юридичних важелів щоб цю програму реалізувати?

Скільки коштуватиме Україні коаліційний парламентаризм? Ймовірність дострокових виборів в Польщі й хиткість коаліційних урядів ще раз нагадує нам усім, що коаліційний парламентаризм дуже дороге задоволення для країни, оскільки дострокові вибори відбуваються досить часто, що накладає величезний тягар на економіку, а, що важливіше, періоди зміни влади негативно впливають на організацію її роботи. Уся країна стає заложником авантюризму політиків.

Розгляд бюджету в будь-якій країні світу дозволяє роздивитись немов під мікроскопом суть політики як явища. Політика існує не для того щоб надавати суспільству послугу по організації, координуванню та контролю за суспільно важливими справами, а для того щоб за рахунок всієї країни були задоволені майнові інтереси політиків при владі і спонсорів їх передвиборчих програм. Отже, геть ілюзії,- лише тиск опозиції і суспільства на владу “кризової” коаліції може вгамувати їх апетити.

Приклад останніх подій в Угорщині вказує на те, що, незалежно від країни чи політичної системи, лише від активної позиції і наполегливості суспільства залежить ефективність втілення в життя принципів політичної відповідальності влади.

За проектом бюджету “національного розкрадання” вся країна повинна працювати на збагачення “вибраних”. Здається при його складанні “кризовики” керувались принципом, що якщо в країні має бути кілька багатіїв, то хай вже вони будуть фантастично супер багатими. Чи відкриються очі тим, хто голосував за Регіони, після представлення бюджету?

В світлі очевидної кризи, в якій перебуває НАТО після розвалу СРСР, яка знову особливо загострилась у зв’язку з участю в миротворчих акціях в Афганістані, назріло питання про переформатування НАТО і зміну його пріоритетів і цілей. Логічним було б перетворення НАТО з регіонального у світовий клуб демократичних держав (Світова Організація Демократії? здається звучить), метою якого була б підтримка і захист демократії у всьому світі. Зважаючи на міжнароду репутацію Вашингтона як «світового полісмена демократії» такі зміни в організації були б, без жодного сумніву, схвалені США. Вони б дозволили легітимізувати геополітичні ігри США, що на руку адміністрації Білого Дому. Домінантне становище США в НАТО забезпечило б ухвалення подібного перевтілення іншими державами-учасницями, навіть попри деякі застереження певних країн ЄС, які побоюються зросту, і без того надвеликого, впливу США та не хотіли б зайвий раз дрятувати Росію.

Не перестає дивувати нахабність української міліції. Затримання невинних щоб “повісити” на них справу, моральне і фізичне знущання, залякування, образи, обман з метою отримання показань, що потрібні слідству, вимагательство хабарів в величезних розмірах щоб “пришиту” справу зам’яти надалі залишаються щоденною практикою “правоохоронних” органів. Тому хочу нагадати усім основні права свідка, передбачені Кримінально-процесуальним кодексом, оскільки, як правило, перші пояснення і показання від затриманих беруться саме в такій якості.

Свідок має право:
– знати у зв’язку з чим і у якій справі він допитується;
– власноручно викладати свої показання в протоколі допиту;
– відмовитися давати показання щодо себе, членів сім’ї та близьких родичів;
– знайомитися з протоколом допиту і клопотати про внесення до нього змін, доповнень і зауважень;
– подавати скарги прокурору на дії дізнавача і слідчого;

Запам’ятайте:
– не довіряйте довірливому тону слідчого, не бійтесь погроз;
– не піддавайтесь на “пресування” слідчого і не говоріть нічого без адвоката,
– не підписуйте нічого не порадившись з адвокатом;
– вимагайте представитись і записуйте імена і посади працівників правоохоронних органів.

Звичайно, важко опанувати себе в важких обставинах стресу, але необдумані вчинки і слова можуть призвести до важких наслідків і це повинно стимулювати зосередженість і виваженість.

Коментувати огидні політичні події літа зараз навіть не хочеться. Не хочеться також повторювати сказане мною раніше про “мудрість” українського народу… Поза сумнівом, народ має навчитись бути відповідальним за владу, яку він обрав. Говорити щось більше на цю тему – зайве.

Багато говориться про збитковість поcлуг, які надаються державними і комунальними підприємствами, але як єдиний спосіб покращення їх рентабельності нам подають підвищення цін – ніхто не говорить про ефективне управління, про ефективне витрачання коштів і інвестування. У нас усе хочуть вирішити збільшенням фінансування, оскільки це чудовий спосіб приховати свою некомпетентність і тіньові оборудки з коштами. Державний сектор економіки мусить стати прозорішим для громадськості, а його управлінням повинні зайнятись компетентні менеджери, а не професійні хабарники і злодії.

Найгострішою соціальною проблемою України є відсутність відповідальності. В адміністративних відносинах, в професійних відносинах, в побуті – всюди відчувається цей недолік. Звичайно, до великої міри це спадок радянської системи і анархічних 90-х, та необхідно щоб в усі дії влади закладався певний виховний ефект і суспільство зможе себе оздоровити.

Найбільш нагальною державною проблемою України є неефективність. Вона завдає шкоди кожному аспекту соціального, економічного, та політичного життя в країні. Нефективне державне управління, місцеве самоврядування і судочинство, неефективні система освіти, структура економіки, неефективний розподіл багатства через бюджет, неефективне субсидіювання, неефективні технології… Перелік йде в нескінченність, а тим часом Україна втрачає свою конкурентноспроможність на світовому ринку. Українська економіка здебільшого перейшла на ринкові механізми, а система державного управління залишилась практично незміненою з радянських часів. Уряд далі працює з паперами замість того щоб працювати з людьми, тому більшість українських реформ так і залишилась на папері. А робота з людьми починається з їх народження. Охорона здоров’я, освіта, можливості працевлаштування і застосування отриманих знань, розвиток кваліфікацій, безпека, пенсійне забезпечення це ті послуги, які держава надає громадянам. Якість їх надання визначає життєздатність економічного організму держави, тобто її конкурентноспроможність на світовій арені.

Питання, яке не повинно сходити з порядку денного українського політикуму, це як зробити українську міліцію безпечною для суспільства. Проблему потрібно ставити саме так гостро, вживаючи найрадикальніших кроків для вирішення. Найочевидніші заходи, які б мусили відфільтровувати залучення до лав правоохоронців професійно і морально невідповідних осіб, такі як психологічні тести на профпридатність, не виконують своєї функції в зв’язку з закоренілою корупцією в правоохоронних органах. Щоб зробити відбір кадрів ефективнішим варто розглянути винесення проведення психологічних контрольних тестів за рамки правоохоронних органів. Зрозуміло, що для будь-якої системи пройти процес оновлення, використовуючи лише внутрішні сили, практично неможливо. Для цього необхідний зовнішній поштовх і ним може стати ефективніший громадський контроль.

Спостерігаючи за святкуванням Дня Перемоги в Другій Світовій Війні і тими акціями, що засуджували воїнів УПА, напрошується думка про те, що все-таки історія розсудила хто був правий в тій далекій війні, а хто ні. Режим, за який воювала Червона Армія, виявився непотрібним суспільству, а мета ОУН-УПА стала дійсністю. Здається, настав врешті час усій нації визнати цю історичну справедливість і віддати належну шану героям. Однак, спостерігаємо цілком протилежну ситуацію, коли ветерани УПА, кожен з яких зазнав нелюдських поневірянь і знущань з боку радянського режиму далв продовжують цькувати, а про допомогу навіть не йде мова, за окремими вийнятками. Суспільству потрібні знакові кроки для історичної реабілітації воїнів УПА. Такими кроками, наприклад, могло б бути встановлення пам’ятників Взаємопрощення і Примирення воїнів УПА і Червоної Армії, відзначення героїчних подій боротьби УПА, надання відповідного статусу і пільг ветеранам. Визнання воїнів УПА є на часі і завтра буде вже пізно. Пам’ятаймо про це і намагаймось не допустити цього.

Капітал і вільний ринок за жодних умов не зможуть забезпечити мораль і баланс інтересів в соціумі. Це функція і прерогатива держави. Треба боятися держави, якою керують великі олігархи.

Вже очевидно, що єдиним результатом виборів став переділ портфелів між групами впливу. Не видно жодного сліду політичної структуризації, яку так обіцяли ті, хто форсував перехід на пропорційну систему. Як мінімум лукаво звучать зараз після виборів похвальні гімни деяких політиків “мудрості” українського народу. Відколи мудрість народу проявляється в обранні своїми лідерами людей, які вчора і сьогодні обкрадалили, обманювали, а, навіть, і знущались, катували, та вбивали їх? Треба визнати, що політична культура суспільства залишається на рівні рабів, які підтримують панів кривдників за шматок хліба, бо звикли до свого рабства. Справді, в світогляд будь-якої вільної людини не вкладається, як можна своїм голосом приводити до влади злочинців, які кривдили тебе самого і близьких тобі людей? Як можна дозволяти злочинцям керувати твоїм сьогоденням і майбутнім?

Скільки б не говорили про те, що політична реклама не була ефективною, результати довели протилежне. Вибори в черговий раз пошматували суспільну свідомість. Вони вкотре довели, що свідомістю мас можна маніпулювати, і український народ не став вийнятком в цьому правилі. Більше того, вибори відбулись в атмосфері вкрай неефективного використання і мобілізації соціального ресурсу, тому окрім зміни частини … у владних кріслах, суспільство не отримало жодних інших позитивних результатів.

Виборча компанія за пропорційною моделлю переконливо доводить, що розрив між владою і населенням катастрофічний. Низький рівень участі громадян в політичних партіях зайве яскраве цьому свідчення. Більшість населення не відчуває зв’язку з владою. Влада для людей – щось дуже далеке, боги на Олімпі, – прості смертні ніколи не зможуть стати частиною владного раю на цій Землі. Крім цього, населення зовсім не розуміє змісту демократії. Для більшості, влада – це стабільна конструкція нагорі суспільної драбини, а самі люди – це слухняні раби, яким спускають волю богів, як за совєтів. Люди ще не усвідомлюють, що починає зароджуватись конкуренція між різними політичними баченнями долі держави і їх власної. Для цих людей краще отримати, умовно кажучи, надбавку 10 гривень до пенсії замість агітаційних матеріалів.

Демократія не може існувати без відповідальності за власний вибір. Якщо після виборів до влади прийдуть ті самі злочинці, що роками займали високі крісла, то це наша з вами відповідальність. Якщо людина голосує за злочинців, якщо вона полінувалася розібратися в яких партійних списках є злочинці, якщо вона прикриває очі на злочинне минуле кандидатів через якісь примарні політичні уподобання, якщо вона не усвідомлює значення свого особистого вибору для долі всього суспільства, то це все на її відповідальності і після виборів в неї не буде морального права нарікати на стан справ в державі. Але, на жаль, є дуже і дуже багато людей для яких такі міркування далекі. І кожна чесна людина здивується скільки ще в Україні людей, які в тій чи іншій мірі зацікавлені у владі, яка не діє за законом. Вони не будуть голосувати за ті партії і тих кандидатів, які перекриють шляхи для їх кримінальних оборудок, які не дозволять домовлятись з законом за посередництвом зелених франклінів. Однак, треба визнати, що людей, які звикли змащувати шестерінки механізму влади, в країні більшість. Це сумна украінська щоденність і український побут. І це навіть не риса притаманна поколінням “совка”, це епідемія, яка заражає також і молодь. Але нам треба перебороти погану звичку і визволитися від цієї шкідливої залежності заради майбутнього українського суспільства.

Найбільше зло це те, яке діє під маскою добра. Передвиборча агітація стає щораз більш схожою на маскарад. Ефір телеканалів задихається від смороду брехні, цинізму, та безвідповідальності. Злочинці говорять про мораль, злодії про про те, як правильно господарювати країною, політикани без власної точки зору закликають до компромісів, аферисти рвуть на собі сорочку захищаючи справедливість і чесність, політичний антикваріат, який розвалив економіку країни, кричить про професіоналізм, пережитки історії, як поламаний грамофон, повторюють збанкрутілі ідеї.

Соціологічні опитування визначають принципові позиції політичних партій, від імені народу говорять усі, від власного – ніхто, пусті лозунги і гасла прикривають відсутність змістовного наповнення програм, представники “політичної еліти” спекулюють термінами, про значення яких лінуються взнати хоча б з енциклопедій, з дуже поважним виглядом “шановані” політики говорять повні дурниці. Величезний медіальний тиск політичної пропаганди, яка малює українську дійсність лише в чорних кольорах не може не залишати негативних слідів в сьогоденні суспільства. Роздмухування постійного кризового стану веде до збільшення недовіри громадян до інститутів влади, до зневіри і втрати інтересу до діалогу з владою, до ігнорування влади, неповаги і нехтування законами. Хіба в такій ситуації, створеній політтехнологіями недолугих політологів, що недооцінюють пересічного виборця, можливий конструктивний діалог про майбутнє країни? Залишається сподіватись лише на те, що кожен з нас зробить свій мудрий вибір і робитиме його кожного дня.

Політична реформа, яка набула чинності з початком року, на жаль, повністю ігнорує інтереси розвитку українського суспільства, жертвуючи їх на вівтар індивідульних амбіцій популістів, які взяли в заручники долю української держави. Реалізувати довгострокові економічні та соціальні проекти можна лише при стабільному і сильному уряді бо для ефективного втілення в життя будь-яких реформ потрібна послідовність політики. Однак, перехід до парламентської республіки однозначно призведе до послаблення уряду. Парламент завжди використовуватиме його як офірного цапа в випадку виникнення кризових ситуацій. Замість вирішувати кризи, уряд будуть відправляти у відставку для створення видимості контролю над ситуацією і “притягнення винних до відповідальності”. Це загроза від якої дуже важко вберегтись, особливо в умовах української політичної та правової культури. Навіть ряд західних демократій хворіє на цей патологічний стан. Малоймовірно щоб парламентська модель в постійно дестабілізованій українській політиці стала вийнятком. Та ще гіршим результатом політреформи буде безвідповідальний парламент з непропорційно великими повноваженнями, які повністю розхитають делікатний баланс між гілками влади в державі. Наслідки такої ситуації для усього суспільства не забаряться.

Жодну владу не зможуть тримати в ризах принципи та ідеали. Владу може обмежити лише механізм стримувань й противаг та активне громадянське суспільство! Тому повинен бути знайдений правильний баланс противаг заради оптимального функціонування державного механізму.

А масово тиражований аргумент на користь пропорційної системи – структуризація суспільства – це, за сучасних умов, блуд. Як партії імені політичних лідерів можуть структурувати суспільство? Суспільство можуть структурувати ідеї і їх послідовне та чітке відстоювання.

Радянська система привчила людей до пасивності і тому зараз багато хто вважає, що постояти на морозі в Києві під час Помаранчевої революції (і не треба забувати, що лише незначний відсоток населення взяв безпосередню участь в акціях протесту) достатньо щоб заслужити собі на “земні блага” на все життя. Можливо, мало хто з тих людей усвідомлював, що демократичний і капіталістичний вибір передбачає те, що їх майбутнє залежатиме від них самих, а не від уряду. Виходить, самі за це боролися, а тепер нарікаємо. Нарікаємо, бо важко змінюватись усім: не тільки владному організму, але кожному громадянину зокрема.

Багато сказано і написано про газовий конфлікт між Україною і Росією, але я б хотів зупинитись, лише на одному моменті. Мотиви Путіна, особливий політичний зиск, який отримає Путін від конфлікту з Україною. Він вже тривалий час працює над припиненням поширення “кольорових” революцій на пост-радянському просторі. Оскільки, Україна стала символом цієї демократичної хвилі, то до неї протягом усього минулого року застосовувалась потужна зброя дискредитації нової влади. Газовий конфлікт є ідеальною можливістю для реалізації таких планів. Ніщо не об’єднує країну більше ніж зовнішній ворог. Путін зробив з України зовнішнього ворога, а тим самим створив в населення негативну асоціацію з демократичними змінами, які символізує Україна. Це старий трюк, який постійно використовувала радянська влада проти Заходу. Люди не здатні мислити логічно лише тоді, коли їх переповнюють емоції. А що краще розправиться з логікою ніж ненависть? Тільки подивіться на результати соціальних опитувань в Росії. Отже, в результаті, Путін вбиває двох зайців одним пострілом: ефективно перешкоджає демократизації Росії; і дискредитує команду Помаранчевої революції перед українськими парламентськими виборами.

Абсолютно правильне прислів’я “який народ, така влада”. Не дивно, що стан української влади, і я маю на увазі не Президента, а усі гілки влади у їх взаємодії, дуже точно відображає стан народу: невизначеність, невпевненість, нерішучість, непослідовність.

Україна дуже повільно починає себе почувати частиною глобалізованого світу. Наші політики далі сидять в чотирьох стінах і рідко виходять подихати “світовим” повітрям. Багатьом з них можна ставити діагноз агорафобії або ксенофобії. Вони постійно в страсі перед загрозою ззовні і намагаються посіяти той страх в суспільстві. В своїй більшості населення країни не живе світовим життям: нас мало цікавить, що там в них відбувається в політиці чи в культурі. В цьому відношенні справжнім благом є наші українські легальні і нелегальні робітники за кордоном. По-перше, вони є зв’язковою ланкою, яка єднає їхні родини і коло знайомих зі світом. Природньо, що, коли хтось з членів сім’ї перебуває за кордоном, уся родина уважніше стежить за усіма новинами звідти, крім того вона довідується про тамтешнє життя безпосередньо від свого родича. По-друге, нелегальні робітники самі стають носіями глобалізованої культури. Вони вивчають іноземну мову, ознайомлюються з практикою функціонування державного апарату інших країн, вдосконалюють свої навики як професіонали, бачать і відчувають, що таке гідне і вільне життя людини, пізнають інші звичаї і традиції, збагачуються культурно через спілкування з представниками інших культур.

Можна лише вітати ініціативу БЮТ щодо відмови від депутатських пільг, скасування депутатської недоторканості і декларування доходів і видатків. В нас стало традицією обіцяти перед виборами скасування депутатської недоторканості, а, коли люди опиняються на зручних кріслах, забувати про обіцянки. Навіть не варто згадувати про недавнє надання недоторканності депутатам місцевих рад, яке має великий потенціал перетворити місцеве самоврядування в “авторитетний” інститут адміністративної системи. Як буде цього разу? Цікаво, чи дотримають вони обіцянок чи робитимуть усе щоб розвести руками з незадоволеним виглядом, коли законопроект провалиться в парламенті.

Здається, потрібно серйозно задуматись над призначенням і, відповідно, регулюванням політичної реклами.

Демократична система перетворюється в ілюзію без участі громадянського суспільства. В Україні демократія є законним механізмом перерозподілу власності в країні. Депутатський мандат чи місце в уряді є самі по собі видом підприємницької діяльності. Наша політична еліта, це нечисленна група в руках якої зосереджений контроль над власністю в країні. Завдяки пропорційній системі виборів, цей клуб “обраних” закріпить такий статус за собою назавжди. Державна влада це служба на благо народу. Лише найбільш достойні люди можуть нести таку почесну службу. Українська демократія абсолютно не виконує функцію по відбору таких людей. Депутатський мандат для багатьох кандидатів у партійних списках це гарантія їхньої безкарності. Саме такі “державні мужі” зможуть вирішувати як нам жити. Деякі партії це прибіжища для нахабних злочинців. Але, ще сумніше, складається враження, що у виборців або дуже коротка пам’ять, або емоції повністю замінили логіку розуму. Поки ми не викорінимо синдром начальника в українських бюрократів, доти не буде діалогу співпраці між народом і владою, доти державний механізм не буде працювати ефективно, бо сили він черпає з народу, доти українська держава не стане народною.

Яка чудова ідея федералізації! Їм не вдалося перетворити усю країну в збільшений масштаб Донецької області, тому зараз вони хочуть хоча б забезпечити за собою контроль того, що вже належить їм. Вже на говорячи навіть про це, федерація, за умов сучасного територіального поділу, коли між регіонами існують величезні економічні диспропорції, це утопія. Це величезне зло, шкода від якого для розвитку країни не матиме меж.

Розмовляв з одним німцем. Коли мова торкнулась української економіки, він сказав, що дивується як хтось з іноземців має сміливість інвестувати гроші в Україні, якщо займатися підприємницькою діяльністю там часто небезпечно для життя. Звичайно, він не знає, що більша частина грошей, які інвестуються, зовсім не змушує їх власників хвилюватись про такі речі, тому що ті гроші були зароблені саме в такий спосіб, а потім вивеведені на кіпрські й інші офшорні рахунки; ті гроші, власне, і створили таке небезпечне підприємницьке середовище; саме ті гроші роблять більші гроші, які потім розпочинають свій танок у цьому порочному колі під пісеньку “Кради та інвестуй”. Не дивно, що після Помаранчевої Революції і шуму наколо реприватизації, обсяги таких інвестицій зменшились. Нам потрібні чесні інвестиції людей і фірм, які сприятимуть викоріненню кримінальної культури українського бізнесу.

Ющенко і його уряди зробили недостатньо щоб просунутись на схід України. В результаті блок Януковича лідирує в соцопитуваннях. Янукович, напевно, знайшов би способи щоб такого промаху не допустити. І, саме те, що нова влада таких способів не знайшла, є її якісною позитивною відмінністю. Важко пригадати щоб за часів Кучми конкуренти партії влади могли лідирувати в політичних перегонах.

Взагалі, говорячи про Ющенка, треба сказати, що вперше українці можуть пишатися своїм Президентом. Це людина, яка б з гідністю могла очолити будь-яку країну світу. Крім того він робить усе щоб українці повірили в себе бо знає, що без цього нам країну не змінити. Це титанічна праця, бо, насправді, українське суспільство поділене на дві великі групи не географічно, як це люблять подавати відомі політичні сили, а ментально – відносно віри в свої сили і можливості. Одна група не вірить в нове майбутнє для України і воліє жити минулим (хоч поганим та близьким і знайомим), а інша група вірить і робить впевнені кроки на цьому шляху.

Помаранчева Революція не принесла бажаних радикальних змін. Але на це не можна було навіть розраховувати, ми ж лише на початку еволюції нового суспільства.

Познайомився з вихідцем з Косово. Довго розмовляли про розвал Югославії і ненависть, яка замінила злагоду і мир в суспільстві. Україні такий результат непотрібний. Не маємо права піддатись ідеям федералізації. Україна повинна залишатись унітарною державою.

Навіть гнучка сучасна демократія не має достатньо засобів, щоб нейтралізувати меншість, готову використовувати найекстремальніші засоби для того щоб бути поміченою. Чи знайдемо мудре рішення?

Справедливість політики… Суд вершать переможці. А ми мовчимо на те, до яких методів вони вдались щоб перемогти.

Ви можете слідкувати за відгукавми до цього допису через RSS 2.0. Коментування припинене.